Історія
Заснування санітарної організації у Єлисаветградському і Олександрійському повітах Херсонської губернії (нині — територія Кіровоградської області) відбулося у 1885 році. На новостворене санітарне бюро покладалися функції організації і проведення санітарно-протиепідемічних заходів. Потреба у згаданих заходах на той момент була дуже великою у зв'язку зі складною епідемічною ситуацією. Серед населення губернії реєструвалася висока захворюваність на дифтерію, паразитарні тифи, натуральну віспу, черевний тиф та інші інфекційні хвороби. Медичне обслуговування залишалося незадовільним, що підтверджувалося високою смертністю серед населення Єлисаветградського та Олександрійського повітів. У 1913 році вона складала 29,0 на 1000 населення, при цьому у 25,9% причиною смерті стали інфекційні захворювання. Зі 100 народжених у 1913 році дітей помирали 55. За даними 1915 року, у повітах було зареєстровано 1027 хворих на натуральну віспу, 424 — на холеру, 3825 — на висипний тиф, 3019 — на дифтерію.
Ще у 1906 році сесія Херсонського губернського земства прийняла рішення про реорганізацію санітарної служби, котра існувала з 1885. Нова програма її діяльності була розроблена губернським з'їздом лікарів. При губернському управлінні створюється Санітарна Рада. На жаль, вона не стала центральним органом, що регулював і спрямовував діяльність санітарних лікарів. У роботі фахівців наявний різнобій, медики займаються теоретичною розробкою питань статистики, ведення протоколів медичних комісій, складанням доповідей земським зборам, різноманітною звітністю, а власне питання практичної санітарної діяльності відходять на другий план…
З часом такий стан речей починає викликати незадоволення, зокрема, у дільничних лікарів, котрі вимагають реорганізації санітарних установ. Наслідком цього й стає створення санітарного бюро, котре виконує функції виконавчого органу санітарної служби, а при управах — санітарних відділень, в штаті яких були введені посади лікаря-епідеміолога, лікаря-бактеріолога, лікаря статистика і трьох помічників.
Виражена профілактична спрямованість земської медицини на території Єлисаветградського та Олександрійського повітів не в останню чергу була наслідком самовідданої роботи земського лікаря М.І.Тєзякова. Він, зокрема, написав працю «Захворюваність і смертність населення Єлисаветградського повіту Херсонської губернії у 1892 році», про умови роботи сільськогосподарських робітників.
24 жовтня 1907 року при Єлисаветградському повіті була відкрита земська бактеріологічна лабораторія, котра відіграла суттєву роль у ліквідації епідемії холери. Організатором і завідувачем лабораторії був санітарний лікар Я.Н.Каган. Діагностичні препарати надходили з Одеського та Харківського бактеріологічних інститутів.
На початку боротьби з епідемією холери була створена холеро-діагностична станція. Епідемію вдалося ліквідувати за 40 днів (з 17 вересня по 26 жовтня 1907 року), після чого холерні епідзагони були ліквідовані, а лабораторія, згідно постанови Херсонських губернських земських виборів, продовжила працювати. З ініціативи її завідувача обсяги лабораторних досліджень було розширено. Робота лабораторії здійснювалася у трьох напрямках: діагностичному, епідеміологічному і санітарно-практичному. Бактеріологічні дослідження проводилися на туберкульоз, зворотній тиф, дифтерію та ін. — загалом на 18 інфекцій.
У 1909 році земський санітарний лікар К.П.Концевич писав: «У Єлисаветградському повіті епідемії передчасно звели у домовину майже половину всіх дітей, що померли у віці до 15 років і складають 60% від загальної кількості померлих у повіті».
У 1909 році Єлисаветградські повітові збори вирішують задовольнити неодноразові клопотання земства і заснувати власну Пастерівську станцію — це дозволяло значно скоротити витрати на антирабічні щеплення, котрі до цього доводилося здійснювати в Одеській бактеріологічній станції. Пастерівська станція у Єлисаветграді відкрилася 21 травня 1911 року. Вона мала надавати антирабічну допомогу населенню Єлисаветграда і повіту. Вакцина для проведення щеплень виготовлялася на місці, а матеріали для початкового зараження кроликів надавали бактеріологічні інститути Одеси, Києва та Харкова.
У березні 1920 року Пастерівська станція об'єдналася з клініко-бактеріологічною лабораторією. До її функцій у цей період відноситься виробництво антирабічної вакцини і вакцинація населення, лабораторно-діагностична робота для місцевих лікарень, розливка і відпуск детриту віспи для Єлисаветградського повіту, проведення протихолерних щеплень.
1 червня 1923 року Уряд України прийняв декрет «Про санітарні установи республіки», котрим було започатковане створення державної санепідслужби. У тому ж році на базі Пастерівської станції створюється міжрайонна санітарно-епідеміологічна станція, яка облуговувала 15 районів нинішньої Миколаївської області.
З 1 березня 1939 року почала свою діяльність обласна санітарно-епідеміологічна станція Кіровоградської області, створена на базі вже існуючої районної. Її керівництво прийняв завідуючий районною станцією Ф.Д.Левінський.
У перші роки існування обласної СЕС у ній діяли санітарно-гігієнічний та епідеміологічний відділи і лабораторії, дезинфекційне бюро, яке у 1951 було реорганізоване у відділ. Перед цим, у 1950 створене відділення профдезинфекції, у 1957 — вірусологічна лабораторія, у 1958 — радіологічна група. У 1964 році почав працювати відділ особливо небезпечних інфекцій; у 1970 створено оргметодвідділ і лабораторію токсикологічних досліджень і залишкових отрутохімікатів, у 1980 започаткована лабораторія фізико-хімічних досліджень, група метрології і стандартизації, у 1989 — централізована санітарно-гігієнічна лабораторія.
Із керівників обласної санепідстанції понад 20 років очолювали санепідслужбу області головний лікар облСЕС заслужений лікар України О.Д.Радіонов (1957-1980р.р.), з 1980 по 2002 р.р. головний лікар облСЕС Ю.Г.Лисенко, заступники головного лікаря облСЕС Бєлєга П.П., Колеснікова М.П.
З 5 березня 2002 року державну санітарно-епідеміологічну службу у Кіровоградській області очолює Ф.Ф.Чорний, який з 1975 року працював завідуючим сангігвідділом, а з 1996 по 2002 – головним лікарем Світловодської районної санепідстанції.
